Завтра був Майдан

У вівторок, 21 листопада, ми згадуватимемо Майдан Гідності. Під Верховною Радою котрий тиждень функціонує ембріон нового Майдану, але поки що йому не вдалося перерости у масштабний протест. Влада, звісно, відзвітує про успіхи і досягнення. Але тієї особливої єдності, яка була характерною рисою всіх трьох українських майданів, годі й чекати. Відтак мета останнього Майдану не досягнута і – більше того – можливості її реалізації суттєво обмежені. Тому в Україні новий Майдан у короткостроковій перспективі є неможливим.

По-перше, Україна є державою де факто у стані війни. Це автоматично обмежує деякі демократичні права та свободи навіть без офіційного запровадження військового чи надзвичайного стану та посилює вплив «силовиків». Відтак і будь-який масовий захід розглядається як потенційно небезпечний.

По-друге, влада виразно сегментує соціум: за допомогою субсидій, підвищення пенсій та зарплат, іншими методами. Тільки зріле і справді гідне суспільство здатне піднятися вище спірних питань (особливо мовних та історичних, як для нас), сформулювати свої претензії до влади та подати їх за адресою, за можливості, з мінімумом емоцій, але з урахуванням загострення протистояння.

Наша сегментація посилюється зростанням розриву між бідними та багатими. Помножений на корупцію, цей розрив неминуче породжує лють до заможних, котрі, за стереотипом, «накрали». Причому накрали «у нас» і незаконно. Відбувається на рівні суспільної свідомості знищення ідеологічних підвалин існування середнього класу – станового хребта справді демократичної держави. (Симптоматично, що під час масових заворушень представники влади намагалися приховати свої, зазвичай вип’ячувані, статки. Навіть вони, котрі декларують повагу до бізнесу та «людей справи», підсвідомо вважають їх «чужими»).

Лють бідніших спрямовується не на тих, до кого вони не дістануть, тобто до найбагатших та монополістів, а на середній бізнес, який доступніший для деструктивних дій. У цьому інтереси агресивних та активних найбідніших збігаються із інтересами влади. Тож владі потрібні найбідніші, а не середній клас.

І Помаранчевий Майдан, і ЄвроМайдан довели до перемоги саме представники середнього класу. Нині вони або розорені, або потрапляють у залежність від корупційних схем, а більшість адаптується чи думає про виїзд з країн.

Влада все виправдовує війною та «руками Кремля». Частину наших нинішніх бід справді можна пояснити цим. Але «руки Кремля», як вірус, були б неефективні за умови здорової імунної системи. У випадку держави – реальної, а не показової, єдності суспільства і влади. Оскільки цього немає, кожен захищає себе та свої інтереси. Тому російські, панамські, угорські чи польські паспорти у посадовців чи виборних осіб не мають викликати здивування чи збурення, — вони є логічними.

З цієї причини Майдан Саакашвілі і зазнає системної поразки. Він, незважаючи на корекцію вимог, ніколи не переросте у велике, народне і справді масове явище. Своєю заявою про претензії на посаду прем’єра Михайло Саакашвілі, по суті, знищив навіть гіпотетичну можливість його акції стати справжнім Майданом.  Адже українські громадяни вже мали досвід майдану за отримання певним політиком певної посади, на жаль, негативний.

Наступний Майдан яащо і можливий, то постановочний. Інших інструментів контролю влади соціумом та відповідальності влади ми не напрацювали. Тому нині влада і не згадує про свої обіцянки, і вільно коментує справи розстрілів на Майдані, і не опасається будь-яких закидів.

Тим часом серйозну заявку на новий Майдан зробив «Народний фронт». Як повідомив Арсен Аваков, напрацьовано зміни до Конституції для обмеження влади президента.

Хтозна, чи не здатна ця ідея консолідувати суспільство і дати Україні ще один шанс.

ЗамПоліт

Фото Прес-служба президента України

Читайте также:

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *