Мирний протест: закон, порядок і межі

За більш ніж чвертьстолітню історію незалежності Україна показала гарний приклад демократії: у нас протестують часто і переважно мирно. Себто, суспільство зріле та відповідальне. Але останні події ставлять саме цю зрілість під сумнів: виявлення у наметовому містечку під Верховною Радою боєприпасів, підготовка терактів активістом-перемовником. Досі межі мирного протесту перетинала влада і, в окремих випадках, провокатори. Нині загроза того, що пікети чи мітинги спричинять людські жертви, реальна,оскільки Україна де факто у стані війни. ЗамПоліт розбирався у тому, де закінчується мирний протест і як не втрапити у халепу.

Що-що, а право ми маємо

Наш Основний закон гарантує право на мирний протест. Хавронюк

Як розповів ЗамПоліту директор з наукового розвитку Центру політико-правових реформ НаУКМА, професор, доктор юридичних наук Микола Хавронюк, у статті 39 Конституції України зазначено, що громадяни мають право збиратися мирно, без зброї й проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. «Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку – з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей», — наголошує Микола Хавронюк. За спостереженням експерта, «ця норма є настільки ясною і чіткою, що більш ніж за двадцять років після її появи Верховна Рада так і не зібралася прийняти закон про мирні зібрання».

Стаття Конституції конкретна і тому народні депутати не поспішають ухвалювати відповідний закон. Але спроби були, й неодноразові. Однак, на думку Миколи Хавронюка, чіткість норми призвела до того, що багатьма експертами вважалося, що що згаданої конституційної норми та її тлумачення Конституційним судом України у його Рішенні №4-рп/2001 від 19.04.2001 р. цілком вистачало усі ці роки. КС звернув увагу лише на необхідність визначити терміни сповіщення місцевої влади про мирне зібрання таким чином, щоб не обмежити право на мітинги та пікети і водночас подбати про громадську безпеку.

Читайте також «Большая политическая реформа» закончилась побоищем

РуденкоНезалежний політичний експерт Ігор Руденко звертає увагу, що свобода мирних зібрань також захищається статтею 11 Європейської Конвенції про захист прав людини, згідно з якою її здійснення «не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб».

Протест із кулаками

На той час збройні бунти ввижалися хіба у нічних жахах: українська еліта пишалася високим рівнем самосвідомості українського народу, що зміг відстояти своє право на суверенітет без кровопролиття. Але незадовго до здобуття Україною незалежності така перспектива видавалася цілком реальною.

Клименко-1Адвокат Станіслав Клименко («Клименко і партнери»), розповідаючи про законодавче врегулювання права на мирний протест в Україні, нагадав, що існував Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР» від 28 липня 1988 року, який діяв до 2016 року.

«Це був єдиний нормативно-правовий акт (Указ), який хоть якимось чином визначав певні аспекти (лише певні) проведення масових заходів. Пунктом 4 цього документа учасникам заборонялося мати при собі зброю,  а  також  спеціально підготовлені або пристосовані предмети,  які можуть бути використані проти життя і здоров’я людей,  для заподіяння  матеріальної  шкоди державним, громадським організаціям і громадянам. А пункт 7 Указу містив можливість для органів влади припинити мітинг, вуличний похід чи демонстрацію, якщо  не було  подано  заяву,  відбулося  рішення  про  заборону,  а  також   при порушенні  порядку  їх  проведення,  передбаченого статтею 4 цього Указу,  виникненні  небезпеки  для  життя  і  здоров’я   громадян, порушенні громадського порядку.  Цей Указ 8 вересня 2016 року було визнано неконституційним, — зазначив Станіслав Клименко. — Тому цей документ — вже історія».

Арбітри бунту

Оскільки обмеження права на мирний протест можливе, якщо акції загрозують нацбезпеці та громадському порядку, постає питання, хто визначає, мирна акція чи ні.

10523206_661961187246820_6222488657366672_n

Адвокат Станіслав Клименко наголошує, що суб’єкт визначення, навіть без спеціального Закону — органи Національної поліції: «Так, стаття 2 Закону «Про Національну поліцію»: «1. Завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави». При цьому співробітник поліції, згідно з ч. 1 ст. 36 вказаного закону, «уповноважений вимагати від особи (осіб) залишити визначене місце на певний строк або заборонити чи обмежити особам доступ до визначеної території або об’єктів, якщо це необхідно для забезпечення публічної безпеки і порядку, охорони життя і здоров’я людей, для збереження та фіксації слідів правопорушення».Тобто, пояснює експерт, поліціянт «лише тимчасово може заборонити громадянам доступ до певної території (місця проведення масового заходу) та лише для «збереження та фіксації слідів правопорушення».

Читайте також Недолугі політичні перформенси

Вочевидь, мова йде про оперативну реакцію поліції на події, що стрімко розгортаються. Відтак Нацполіція може обмежити чи стримати протестну акцію, але не заборонити її. А от право на заборону має «лише суд, який єдиний, згідно ст. 39 Конституції України, може встановлювати обмеження права на мирні зібрання, — поточнює Микола Хавронюк. — Але якщо акція розпочалася, то жоден суд заборонити її не може».

IMG_2996

Незалежний політичний експерт Ігор Руденко звертає увагу, що це має бути виключно Окружний адміністративний суд,  «відповідно до статті 182 Кодексу адміністративного судочинства. Виконання такого рішення здійснюється негайно виконавчою службою з можливою допомогою міліції. Рішення суду  може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд, що виніс рішення по справі».

Та і то, заборона можлива лише при наявності доведених (оскільки будь-який суд під час розгляду судової справи приймає рішення тільки на підставі належних та допустими доказах) обставин, перелічених у вищеназваній статті Конституції, додає адвокат Станіслав Клименко.

Теоретично не мирний

Як визначити, чи є протест мирним? Просте питання виявляється доволі складним у практичній площині. Микола Хавронюк із посиланням на Конституцію України наголошує, що «не мирною повинна бути визнана акція, яка проводиться зі зброєю, яку має хоча б один з її учасників, якщо хоча б кілька інших її учасників знають про це (якщо про зброю знає лише один той учасник, в якого вона є, акція не повинна визнаватися не мирною, оскільки збори, мітинги, походи і демонстрації не може проводити одна людина, це завжди захід за участі трьох і більше людей)». Крім того, додає експерт, не мирною може бути визнана акція, яка, хоча і проводиться без зброї, але:

1) суперечить інтересам національної безпеки або громадського порядку

і при цьому

2) являє собою заворушення, злочин чи готування до них або створює небезпеку для здоров’я населення чи для прав і свобод інших людей.

IMG_2985

На думку Станіслава Клименка, за відсутності профільного закону ознаки визначаться за логікою, тобто, фактичні, а не юридичні: «Бачить представник правоохоронного органу зброю, або має реальну інформацію про її використання чи плани використання — все, акцію субєктивно він вважає не мирною. Знову ж таки, без Закону — як визначити чи дійсно усі учасники акції мають умисел та обізнані у використані зброї, або це є бажанням чи навіть провокацією окремих її учасників? Залишається питання відкритим».

(Про ознаки не мирності протесту, про відповідальність за перетинання меж мирного протесту, — у наступній частині)

ЗамПоліт

Читайте также: