Президент бентеги: 4 роки Порошенка

У Петра Порошенка 7 червня визначна дата. на яку він кілька разів натякав у парламенті, — роковини інаугурації. 

Складно оцінювати результати роботи президента за умови, коли від нього насправді мало що залежить: країна де факто у стані війни, окремі бюджетонаповнюючі регіони окуповані, треба витрачати шалені кошти на армію та на обслуговування кредитів. Однак кожен, хто балотується навіть у найкрихітнішу сільраду, має оцінювати ситуацію в окрузі. Тому, якщо Петро Порошенко був занадто оптимістом,коли у 2014 році обіцяв за кілька мсяців залагодити конфлікт на Донбасі, повертути Крим і не допустити до масштабної війни, — він припустився серйозної помилки. З іншого боку, не все в Україні залежить від президента. Тому, наприклад, коли йому закидатимуть про війну, він скаже про нечітку позицію ЄС та США, приміром, чи про небезпеку активних військових дій проти РФ. Натомість нагадає, що без нього втрати українських бійців складали десятки, а то й сотні на день, отже,частково свою обіцянку Порошенко виконав.

Але він не дав головного, чого від нього очікували, — миру. У широкому розумінні цього слова: миру країні, миру родині, миру економіці. За президентства Порошенка суспільна атмосфера в Україні стала неабияк нервовою: середній клас банально є видом, що зникає, решта непокояться або за свої капітали, або за своє життя. Ось цей неспокій і є, на мою думку, ключовою характеристикою роботи Порошенка-президента. Неспокій має грунтовні причини. На світових майданчиках, на регіональних “дошках” Україна намагаєтьс яграти “свою гру”, але зберегти чи розширити суб*єктність потребує багато зусиль і грошей, як і для демонстраційного варіанту України — для кредиторів та інвесторів. І коли політичний процес, відносини із зовнішніми партнерами перетворилися на блискучу і захопливу гру, реальний суспільний процес в Україні відійшов на надцятий план. Відповідно, информація про стан справ, що йде нагору, неповна та викривлена, отже, є лише найнеобхідніше ситуативне реагування, не завжди адекватне і тому ефективне.

Незалежно від того, чи поверне Порошенко Донбас, він залишиться “президентом бентеги”. (Тому йому немає сенсу “притримувати війну”, тим паче, від нього тут мало що залежить). І коли під час соцопитувань люди погоджуються, що країна йде “не туди”, це саме той неспокій. Гадаю, сам президент це прекрасно розуміє і нині шукає нові теми, котрі консолідують: Бескидський тунель, відкриття перинатальних центрів, ФАПів-амбулаторій, дитячих садків, — усього того, що поєднує людей.

Чим ближче до виборів, тим сильніше Петро Порошенко мені нагадує Леоніда Кучму його першої президентської каденції, оскільки більшість передвиборчих обіцянок не є виконаними. Кучма обіцяв у другій каденції “себе іншого”, аби виконати бодай основні свої обіцянки. Не виключаю, що ми побачимо й “іншого Порошенка”. До слова, боротьба з корупцією — виграшна тема. І якщо президента звинувачують у тому, що має корупційне оточення, достатньо йому суворо прокоментвати вручення Генеральним прокурром підозри тому ж таки Кононенку, як він моментально перетвориться на найкращого в Україні бійця з корупцією. (Гадаю, цей крок приберігається під самісінькі вибори). Петро Порошенко пообіцяє, скажімо, викоринити хабарництво до 11 травня 2020 року. І, попри все, отримає високі шанси виграти перегони, бо інші досі будують підготовчі кампанії на звичній критиці гаранта. А від боїв, у тому числі, політичних, люди втомилися.

Лілія Брудницька, експерт Центру структурної політології “ВибіР”

Читайте также: