Нажмите "Enter" для перехода к содержанию

Per aspera ad astra: що насправді хотів сказати Петро Порошенко

Президент України звернувся до народу з нагоди Дня Гідності та Свободи. Звернення опубліковано на офіційному сайті глави Української держави. Ми спробуємо прочитати його між рядків та дізнатися, що насправді хотів сказати Петро Порошенко.

Перший абзац — і відразу акцент на деполітизації Майдану: «Три роки тому кілька сотень сміливих дівчат та юнаків, без участі жодних політиків, зібралися на Євромайдан – щоби висловити мирний протест проти дій режиму Януковича,  який вкрав у них велику європейську мрію. Звіряче побиття молоді «беркутом» сколихнуло тоді всю країну. За лічені дні вже мільйони українців вийшли на площі й вулиці. Вийшли, щоб зірвати план з перетворення України на малоросійський закуток російської імперії. Щоб продемонструвати свій проєвропейський вибір».

З одного боку, логічний акцент, більше того, традиційний логічний акцент у промові президента до річниці революції, чи то Помаранчевої, чи Гідності, оскільки промовець наголошує на народності масових акцій протесту, що відповідає дійсності. Але, з іншого, коли взяти до уваги контекст, деполітизація Майдану видається не такою закономірною та однозначною. Перш за все тому, що політики на обидвох Майданах таки були. Якщо говорити про Революцію Гідності, то Майдан-2013 намагалися використати, такі спроби трапляються й досі. Однак помітно, що як аргумент у політичних суперечках Майдан майже не фігурує (поки що). Загибель людей, втрати в зоні АТО, — все це стримує, знову  таки, поки що. І цей нюанс надзвичайно на користь чинному президенту, оскільки сприяє його намаганням запобігти третьому Майдану: відділивши учасників Майдану-2013 від політиків, глава держави, за замовчуванням, натякає, що збурення під прапорами партій можуть бути несправжніми.

Далі у промові президента — наочне, просте і переконливе пояснення, після якого перелік втрат сприймається менш боляче: «Per aspera ad astra. Шлях до зірок пролягає через терни  – такий сенс крилатого вислову, який ми дуже добре знаємо. Та в листопаді тринадцятого ніхто навіть уявити собі не міг наскільки важкі випробування підготувала нам доля… І яку високу ціну випаде заплатити за такі цінності як свобода, гідність та незалежність».

Окрім загибелі найкращих українців, що поклали свої иття за свободу, гідність і незалежність, були й соціально-економічні втрати: «В економіці, щоб уникнути дефолту та катастрофи, Уряд не мав жодного іншого виходу, як вдатися до жорстких та непопулярних заходів. Так само стандартних кроків, які успішні сусіди по Центральній та Східній Європі здійснили ще на початку 90-х. Критично важливою для нас була і все ще залишається підтримка Міжнародного валютного фонду. А Фонд ніколи не виписує солодких ліків».

Ось так ненав’язливо Петро Порошенко розподіляє персональну відповідальність за ситуацію в Україні на попередників, котрі зволікали з реформами, на РФ, що закономірно і виправдано, та — на МВФ. Остання позиція вписана у перелік віртуозно, адже, коли «надбання» попередників та тиск Росії — це об’єктивні чинники, на які можна було лише реагувати, то «рецепти» від Фонду — не незмінні позиції, вони могли й повинні були бути скоригованими, аби «ліки» не були аж занадто «гіркими». Але, вписані у перелік «ліки» від МВФ сприймаються як незмінна данність, що, у кінцевому підсумку, пом’якшує відповідальність президента за негеразди в країні. Відтак, навіть якщо і буде якийсь соціальний Майдан, то ось вам, панове, РФ та МВФ, та всі попередні президенти на додачу,  їх і звинувачуйте. Можна було б сприйняти цей пасаж як випадковість, якби він не узгодувався ідеально із листівкою у вікні мого під’їзду, де червоним по білому, на гарному крейдованому папері, виписано, хто встановлює тарифи ЖКГ і кому скаржитися на них. Та сама тактика дисперсії відповідальності: не Гройсман винен, а НКРЕ КП та (у моєму випадку) КМДА.

З цього блоку можна зробити такий висновок: президент справді занепокоєний ситуацією в Україні, настроями суспільства, і профілактично озвучує найвагоміші аргументи та займає кругову «глуху» оборону. Нині рано називати цю промову контрнаступом, але складові майбутньої офіційної реакції на протести у вступі президента від 20 листопада 2016 року закладено.

Читаємо далі. Найцікавіша, на мій погляд, позиція у виступі: «Тож я розумію, що ми зробили мимоволі боляче мільйонам родин. За це не гріх і перепросити. Але я впевнений, що незабаром ефективність вжитих заходів відчуватиме все більша й більша кількість людей». Блискучі два речення! Ключове слово — мимоволі. Але президенту від того важко на душі, він перепрошує у народу. Здається, вперше у президентській промові так відчутний мотив покаяння, та не абсолютного «визнаю свою провину», а відносного «ми були вимушені». Пунктирно наголошується на високих моральних якостях глави держави, якому боляче за свій народ. І ось тут вже є нюанси патерналізму, властивого для президентської республіки, а не для парламентсько-президентської (якою формально є Україна), та сакралізації влади, не говорячи про персоналізацію влади. «Та шлях до європейських зірок, як і будь-який інший, пролягає крізь терни — рer aspera ad astra. Тому в дорозі так важко. Тому й прорахунки при вирішенні надскладних завдань неминучі. Часом я сам собі ставлю питання: «Чи міг би я уникнути помилок?» Спільна мудрість багатьох народів відповідає: «Не помиляється лише той, хто нічого не робить», — картає себе Петро Порошенко, водночас коригуючи «зірки», бо сприйняття латинського вислову може дати й небаані асоціації із зірками небесними як із чимось недосяжним. Європейські зорі, звісно, ближчі. Цікавий нюанс для розвитку подій: з огляду на тезу «я хороший цар, я страждаю, навколо — погані бояри», Петро Порошенко, можливо, психологічно готовий до того, аби «здати» свою команду, але фізично та політично поки не збирається цього робити. Чому?

«Наш економічний організм вже виписано із реанімації і демонструє ознаки одужання…Та ґрунт, на якому ми виплекали паростки відновлення, ще недостатньо міцний», — застерігає Петро Порошенко. Виникає запитання, що президент має на увазі, коли говорить про «ґрунт»? «Якщо піти шляхом гострих внутрішніх конфліктів, можна дуже швидко кинути країну у прірву хаосу і безладу, зробити незахищеною перед зовнішньою агресією, — наголошує Петро Порошенко. Відтак грунт, у його розумінні, це внутрішня єдність. І це справедливо. — Якщо піти шляхом гострих внутрішніх конфліктів, можна дуже швидко кинути країну у прірву хаосу і безладу, зробити незахищеною перед зовнішньою агресією. Як Президент, я не допущу такого сценарію». А от що мається під «я…не допущу», у тексті промови не розшифровується. Хоча це одна з ключових тез — реакція глави держави на відшумілі та майбутні протести, механізми, яких він задіє. Як виборцю та громадянину, мені б було це цікаво знати. Натомість є розпливчасті формулювання, які не дають одного уявлення про те, як саме президент усіх миритиме. Це запитання було б недоречним, коли б ми не мали досвіду президента Віктора Ющенка з його універсалами єдності та Віктора Януковича з його стрільбами в учасників мирних акцій протесту. Натомість, з огляду саме на такий досвід, президент мав би дати бодай пунктирні орієнтири своїх дій у випадку масових акцій.

Замість цього — знову еомційний блок, цього разу вже про майбутніх учасників протестів: «Закликаю не таврувати всіх без розбору учасників масових акцій. Зрозуміло, що у людей є підстави для невдоволення і кожний вільний громадянин у вільній Україні має невід’ємне право на протест. Саме демократія та свобода стали очевидними здобутками Революції Гідності. Війна і криза заважали зосередитись на питаннях добробуту. Зараз вже Уряд і вся влада мають можливість сконцентрувати увагу саме на цьому». Уперше згадується уряд, цікавий момент. Для протестантів додатково у винуватцях ще й війна та криза, поняття абстрактні, котрі мабть на меті розмити, або й перемкнути, відповідальність з персоналій, посадових осіб на когось або щось інше. Тонкий хід «не таврувати всіх» начебто привертає увагу до негативного ставлення суспільства до учасників акцій протесту, і президент нібито виступає як стримувач виявів таких настроїв. Насправді настрої моуть біти, м’яко кажучи, відмінними, але тезу проголошено і, оскільки теза дуже зручна, президент послуговуватиметься нею у своїй реакції на масові акції.

«Із висоти горизонт видно трохи ширше. Проблем проглядається ще чимало, і я не збираюся прикрашати дійсність. Але не можу не поділитися своїм чітким баченням, що найскладніше в економці ми пережили і все буде гаразд, якщо ми з вами не дозволимо окремим політиканам обнулити результат, досягнутий такою дорогою ціною. Якщо не дамо їм перетворити на сізіфів труд важку працю влади, громадянського суспільства, волонтерів, і всього народу, які за три роки заклали фундамент нової України», — завершує промову президент. Знову патерналізм, «із висоти» — «чітке бачення», «найскладніше пережили — буде все гаразд». Ювелірно поєлнуються влада, громадянське суспільство, волонтери, весь народ, — їм протиставлено знеособлені «вони», «їм», «окремі політикани». Окремішність, малочисельність «політиканів» проти «маси народу» є часто вживаним у політичних виступах, особливо полемічних, але достоту ефективним прийомом.

І фінальний абзац — сакралізація влади президента від Майдану: «Уряди, парламенти, президенти, казав колись Вацлав Гавел, будь вони навіть найкращими у світі, не здатні нічого зробити самі по собі, бо свобода й демократія передбачають участь всіх і кожного. Отже, дякую, дорогі українці, що нашу європейську державу ми будуємо разом!»

Отже, що у підсумку? Батько українського народу, породжений Майданом, не дасть «окремим політиканам» спаплюжити надбання Майдану. Така позиція президента виправдана і внутрішнім, і зовнішнім тиском. Але є моменти, котрі дивують. Наприклад,  у промові глави держави один раз згадано уряд, та й то не самостійно, і один раз в умовно негативному контексті — парламент. Якби у нас була президентська республіка, це було б доречно. Але Україна — парламентсько-президентська республіка за формою правління.  І саме Верховна Рада у найкритичніший період 2013-2014 років зробила все для того, аби бодай утримати країну від розпаду. Чинне скликання парламенту якраз і працювало з президентом над реформами, активно працювало, особливо у перший рік. З промови ж президента складається враження, що він є джерелом та реалізатором реформ. Так, у цьому абзаці Петро Порошенко апелює до народу як до джерела влади в Україні, себто, до Майдану. Та парламент обрано народом, до складу увійшло чимало представників Майдану, тож нехтувати ними не годиться і з етичної, і з політичної точок зору. Інакше таке «опусканя» Верховної Ради перетворить її на аналог російської Держдуми, котра, нині напівлегітимна, не здатна виконувати навіть декоративних функцій. Не менш дивною є й лише одна згадка про Кабмін. Вочевидь, чутки про ймовірні ротації в уряді мають під собою підстави.

Отже, президент Петро Порошенко зайняв кругову оборону. Це означає, що соціальна напруга, котра може стати грунтом як для «шатунів», так і для повноцінного Майдану, в Україні не зникає. І Банкова технологічно до масових акцій готова. Віртуозно назвавши те, чого ще немає (відновлення зростання економіки, підвищені зарплатні і т.п.) економічними здобутками, глава держави закликає українських громадян зберегти їх, себтро, не брати участі в акціях протесту. Але що берегти, коли говорити про економіку? Оптимізація економічної статистики наприкінці року — звичне технічне явище, бо закриваються «довгі» контракти, структури фіксують прибутки, пожвавлюється ділова активність. Підвищені мінімальні зарплатні є такиим лише на папері, оскільки досі проект Держбюджету на 2017 рік не схвалено в цілому. Та навіть коли бюджет буде схвалено,  невідомо, як на практиці спрацює це досягнення. До того , основні чинники падіння: війна з РФ, втрата територій і — наголошую! — помітне скорочення виробничих потужностей, значне звуження ринків збуту, — залишаються актуальними.  Розвивати внутрішнє інвестування опосередковано не дає МВФ, аби не запустити маховик неконтрольованої інфляції, тож уряд вимушений контролювати та періодично «стерилізувати» грошову масу. Залишається бодай вірити Петру Порошенку, що «найскладніше в економіці ми пережили і все буде гаразд».

Промова справді більше розрахована на віру, надію і — на любов, напевне. На любов до України. Та коли любов експлуатують занадо довго та цинічно, вона трансформується в інші почуття. Схоже, президент України це розуміє. І саме цей нюанс є найбільшим позитивом промови Петра Порошенка до річниці Революції Гідності та Свободи.

Лілія Брудницька, експерт ЦСП «Вибір»

Фото Офіційне інтернет-представництво Президента України

 

 

 

 

 

 

Ваш комментарий будет первым

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Translate »